У середньовіччі люди дуже любили митися і робили це часто, всупереч церковним вченням, у яких стверджувалося, що купання — це гріховне потурання своєму тілу. Духовенство рекомендувало утримуватися від обмивання. Через недоступність води у своїх домівках познанці відвідували громадські купальні, де могли не тільки прийняти водні процедури, а й відпочити, поспілкуватися один з одним. Детальніше про те, як працювали купальні в Познані в минулому, поговоримо на poznan-name.eu.
Поява громадських лазень у місті
У слов’ян раннього середньовіччя були поширені парові лазні, в яких пару отримували, виливаючи воду на розпечене каміння. У хроніці Галла Аноніма є інформація про те, що Болеслав Хоробрий часто відвідував такі лазні. У Познані перша парова лазня розташовувалася на Тумському острові на річці Варта. Як вище вже було зазначено, що в середні віки існувала певна двоїстість у підході до гігієни: церква пропагувала недотримання гігієни. Князь Пшемисл I не мився цілих 4 роки, щоб довести свою віру і покаятися за всі свої гріхи. Святі також утримувалися від купання протягом багатьох років, що розглядалося як гідний приклад зневаги до тіла в ім’я порятунку душі. Лікарі, навпаки, рекомендували своїм пацієнтам гарячі та холодні ванни, вважаючи, що вони запобігають хворобам.
Невдовзі міські лазні стали надзвичайно важливими установами, де можна було не лише покупатися, а й підстригтися, отримати медичну консультацію, добре поїсти й випити. Для функціонування лазень була потрібна велика кількість води, тому їх будували поблизу водостоків і колодязів. Іноді рили канали, щоб провести воду з річок Варта, Богданка та Цибіна. Стандартна громадська лазня складалася з 2 кімнат. В одній купалися чоловіки, а в другій — жінки. Її найважливішим елементом була плита, на якій розігрівали каміння, а потім лили на нього воду для отримання пару. Відвідувачі, розпарившись, били себе березовими прутами, після чого обливалися холодною водою.
Розвиток міських лазень
Починаючи з XVI століття, парові лазні поступово замінювалися ваннами, спершу дерев’яними, потім кам’яними та мідними. Воду в них подавали через труби та жолоби, а нагрівали її в котлах. Ванни працювали 6 днів на тиждень крім неділі та свят. Відвідувачі приходили зі своїми рушниками та простирадлами. Згодом будівлі лазень розширювалися. Крім приміщень для купання, були побудовані додаткові кімнати, де люди відпочивали й могли отримати додаткові гігієнічні та лікувальні процедури. Наприклад, вирвати зуби, вправити зламані кістки, пройти сеанс кровопускання. Ці заходи виконували лазники або перукарі.
У міру розвитку Познані кількість лазень збільшувалася. У місті їх було кілька десятків, зокрема на вулиці Возній, на острові Тумському. Також міські чиновники часто докладали зусиль з організації купалень для бідних і хворих людей, школярів. У деяких купальнях бідняки могли митися і голитися безплатно в певні дні тижня до полудня.
Власниками громадських лазень найчастіше були багаті люди. Місто здавало їм в оренду приміщення за раніше обумовлену річну плату. Всі роботи з ремонту приміщення купальні, оновлення обладнання, необхідного для миття, проводилися коштом міської скарбниці. Загалом, утримання лазні було досить прибутковою справою. Багато в чому на це впливала потреба в частих купаннях і зростання добробуту містян.
Епоха відродження поклала край славі громадських лазень, кількість яких різко скоротилася. Лікарі засумнівалися в користі купання для здоров’я. На жаль, ця думка збереглася до XIX століття. На той момент замість частого миття люди просто змінювали одяг, а неприємні запахи маскували парфумами. Якщо в першій половині XVII століття в Познані було 8 громадських лазень, то в другій половині століття — лише 3, а в XVIII столітті — 1. Закриття купалень сприяло погіршенню особистої гігієни, особливо серед бідних верств суспільства.
Лише в XIX столітті цілющий вплив купання на організм людини було відкрито заново. У Познані громадські лазні, обладнані душем і ваннами, повернулися в моду в середині XIX століття. У 1866 році в місті працювало 3 купальні, а до 1910 року їх стало 5.
Громадські купальні на річці Варта
У XIX столітті познанці все частіше купалися в річках Варта і Цибіні. Задля безпеки через сильну течію річкових вирів купання відбувалося здебільшого в старих руслах. Трохи пізніше поруч із річкою обладнали спеціальні басейни. Річкові купання насамперед мали гігієнічний характер, бо ванні кімнати на той час були лише в будинках заможної буржуазії, а відвідати лазню міг дозволити собі не кожен.
Перші річкові купальні в Познані відкрили у 1787 році на березі Варти біля задньої частини Бернардинського саду. Інші — на річці Гробла в районі нинішньої вулиці Лазенна. Однак найпопулярнішим місцем була купальня «Bocianka» біля теперішнього мосту королеви Ядвіги. Попри свободу дій і безплатний вхід, там також були певні правила. Купальний сезон тривав із травня до середини вересня. Жінкам не дозволяли купатися разом із чоловіками. Незабаром з’ясувалося, що місце для купання забруднюють стічні води з міської каналізації. У відповідь на вимоги громадськості у 1924 році міська влада ухвалила постанову про будівництво нових річкових купалень. Автором проєкту став Єжи Тушовський.
Навесні 1924 року почалися роботи зі зведення високого насипу, щоб захистити нові купальні від руйнування в разі повені. Будівництво закінчилося в 1925 році. На території купальні крім роздягальні зі 128 кабінками й гардероба на 200 осіб також розташувався ресторан, квиткові каси, квартира доглядача і станція швидкої допомоги. Будівництво купальні обійшлося місту в 426 000 злотих.
До початку Другої світової війни це місце було найпопулярнішим для купання в Познані. Щодня його відвідувало до 5000 осіб. Купалися вони не в самій річці, а в її рукаві. Для очищення води були встановлені спеціальні фільтри, які час від часу замінювали. Біля купальні був піщаний пляж площею майже 2 га. Під час Другої світової війни міські річкові купальні було зруйновано, проте згодом їх відновили.
