Павел Едмунд Стшелецький (пол. Paweł Edmund Strzelecki; 20 липня 1797, Глушин біля Познані — 6 жовтня 1873, Лондон) — видатний польський мандрівник, геолог, географ, дослідник Австралії, гуманіст і патріот. Його життя — це історія людини, яка, попри втрату батьківщини, розділеної між трьома імперіями, зуміла зробити вагомий внесок у світову науку й водночас ніколи не забувала про долю свого народу, пише poznan-name.eu.

Дитинство та юність

Павел Едмунд народився у збіднілій шляхетській родині. Батько, Францішек Стшелецький, помер, коли хлопчику було лише три роки, мати — Текля — через кілька років. Вихованням займався старший брат. Павел навчався у Познанській гімназії, але вищої освіти не здобув через матеріальні труднощі. У 1814–1815 роках служив у прусській армії, дослужився до чину лейтенанта, проте через конфлікт з начальством покинув службу.

У 20 років він успадкував невеликий маєток від дядька, але втратив його через інтриги опікунів. У 1820-х роках виїхав до Варшави, де познайомився з князем Францішком Сапігою. Став управителем його маєтків у Великопольщі. Саме тоді закохався у дочку князя — Аделю (Адину) Турно. Кохання було взаємним, але князь не дав згоди на шлюб через різницю у соціальному статусі. Ця драма стала поштовхом до еміграції: у 1829 році Стшелецький назавжди покинув Польщу.

Початок мандрів

Спочатку він поїхав до Франції, потім до Англії, де вивчав англійську мову й природничі науки. У 1830 році, коли у Польщі спалахнуло Листопадове повстання, Стшелецький намагався повернутися, але не встиг. Усе життя він вважав себе політичним емігрантом.

У 1834 році розпочав свої великі подорожі. Спочатку — Північна та Південна Америка. Протягом п’яти років (1834–1839) він об’їздив США, Кубу, Мексику, Бразилію, Уругвай, Аргентину, Чилі, Перу. Досліджував вулкани, збирав мінерали, вивчав геологію й клімат. У Південній Америці відкрив родовища міді, срібла й золота, але відмовився від патентів на їх розробку, бо вважав, що це може призвести до визиску місцевого населення.

Австралійська експедиція (1839–1843)

У червні 1839 року Стшелецький прибув до Сіднея. За чотири роки він пройшов пішки понад 11 000 км континентом — від Сіднея до Мельбурна, через Нову Південну Валлію, Вікторію, Тасманію й Південну Австралію.

Найвизначніше досягнення — сходження 27 лютого 1840 року на найвищу вершину Австралії (2228 м). Він назвав її горою Костюшко — на честь Тадеуша Костюшка, героя боротьби за незалежність Польщі та США. Під час сходження Стшелецький ніс на руках свого супутника Джеймса МакАртура, який захворів.

Він першим науково довів, що територія сучасної Вікторії (тоді частина Нового Південного Уельсу) — це окрема географічна область, багата на родючі землі. Назвав цю область «Гіпсленд» (Gippsland) на честь губернатора Джорджа Гіпса. Відкрив поклади золота в 1839 році (за 12 років до офіційного початку «золотої лихоманки»), але за проханням губернатора приховав цю інформацію, щоб уникнути хаосу.

У 1842 році видав у Лондоні фундаментальну працю «Physical Description of New South Wales and Van Diemen’s Land» («Фізичний опис Нового Південного Уельсу та Землі Ван-Дімена»). Книга отримала золоту медаль Королівського географічного товариства.

Гуманітарна діяльність під час Великого голоду в Ірландії

У 1845 році Стшелецький став британським громадянином. У 1847–1849 роках, під час Великого голоду в Ірландії, як агент Британської асоціації допомоги, він відповідав за розподіл допомоги у графствах Мейо, Слайго й Донегол. Завдяки його системі контролю за шкільним харчуванням врятовано життя понад 200 000 дітей. Ірландці називали його «добрим чоловіком з Польщі». У 1848 році королева Вікторія нагородила його орденом Лазні.

Останні роки та спадщина

Після Ірландії Стшелецький оселився у Лондоні. Був членом Королівського географічного товариства, співзасновником Геологічного товариства, входив до ради Королівського коледжу. У 1860 році брав участь у підготовці експедиції Джона Спіка та Джеймса Гранта на пошуки витоків Нілу.

У 1869 році повернувся до Польщі вперше за 40 років. Відвідав Варшаву, Краків, Львів, Познань. Намагався допомогти полякам, але через політичну ситуацію змушений був виїхати.

Помер 6 жовтня 1873 року у Лондоні від раку печінки. Заповів своє майно на створення кафедри офтальмології у Краківському університеті та на допомогу польським емігранткам у Лондоні. Похований на кладовищі в Саутгемптоні, але у 1997 році прах перенесли до крипти у Кракові.

Вшанування пам’яті

У Південній Австралії існує місто Стшелецький, а також пустеля Стшелецького, хребет Стшелецького у Північній території.

У Польщі на його честь встановлено пам’ятники у Познані, Варшаві, Кракові, меморіальні дошки, вулиці імені Стшелецького.

В Ірландії — меморіальна дошка в місті Вестпорт (графство Мейо).

У 1973 році ЮНЕСКО внесло його до списку видатних дослідників світу.

У 2022 році в Австралії випущено монету з його зображенням.

Стшелецький ніколи не мав власної сім’ї, але залишив по собі величезну наукову й гуманістичну спадщину. Його девізом були слова: «Бути корисним людству — найвище щастя». І він справді був корисним — і для науки, і для знедолених, і для пам’яті про Польщу.